ЩОДЕННИК

26 листопада 

Малювання портрета Глущенком.

16 липня

Візита Глущенка і Віленського.

18 квітня

Глущенко почав малювати мій портрет.

4 травня

Малювання Глущенком портрета Кохи.

22 серпня

Візита Глущенка. Вернувся хлопець з Парижу в Берлін працювати. Очевидно, трудно в Парижі заробляти на прожиток.

22 жовтня

Глущенкове розмальовування моєї спальні. (Невдало).

4 червня
На виставці Глущенка і Бабія. Талант обох виразно помітний. З хлопців-учнів зробилися справжніми молодими шукачами нових шляхів. Спільність шукань робить їхні манери писання спорідненими. Шукання Глущенка заводять його в тупі кутки. Рятує скромність і щирість. Одначе, знає вже підходи до критиків: робить усім візити.

5 листопада
В палаці модерного малярства. Знайдення джерел впливу на Глущенка: молодий німець Dix з його двома автопортретами. Та ж сама неподібність, та сама манера письма, той же фон пейзажу з квіточками. Уся виставка все те саме: досконалість форми й музики фарб і блідість сюжетного змісту.

16 лютого
Блукання по Парижу, бо кімнату в готелі вже здали. Ohne Bleibe (без ночлігу) до вечора. Зустріч з Бабієм перед його готелем. Цікаво: він, почувши від Глущенка, що я в Парижі, хотів спитатися в мене, чи приймати йому пропозицію Харківського технікуму взяти катедру малювання в ньому. Для чого Бабію потрібен мій “дозвіл”? Чи гадає, що колись, коли прийде інша влада й почне розраховуватися з смєновєхівцями, йому пригодиться мій “дозвіл” і дасть змогу уникнути переслідування? Чи, справді, хоче зробити так, щоб це не шкодило загальним національним інтересам. На мою пораду їхати без вагання і займати посаду, видно, зрадів і відчув полегшення. Про Глущенка сказав речі, які я припускаю: хлопець ганяється за модою, популярністю і готовий здобувати ці ’’блага” ціною навіть своєї щирости й чистоти в мистецтві. Немає вже берлінської впертости й прямування до своєї мети, шукання і завзятої праці. Уже може за один день зробити малюнок і вважати його закінченим. Сумно, коли дійсно так.

4 квітня
Глущенко в гостях. Франт.

6 жовтня
Візита Глущенка. Робить успіхи малий. Здається, буде помітний талант.

8 жовтня
Невдала візита до Глущенка. Кудись побіг з картиною. Хлопець робить собі славу. Добре відчув природу сучасної європейської критики: продажність. У нього знайомства з критиками, журналістами, особисті зв’язки, дрібні частування, подарунки. Він з ними ласкавий. Але він і працьовитий, і шукаючий, і живий, і невтомний. Очевидно, має роман з дівчиною-німкенею. Боїться її приїзду до Парижу, бо, мабуть, не дасть працювати як слід.

25 жовтня
На виставці Осіннього Сальону. Всі ті ж самі портрети, натюрморти, голі жінки (з тим прогресом, що статеві органи з волоссям), ті самі вазочки з квітами, пейзажі. Все таке саме статичне, застигле, безрухоме. Найвиразнішої прикмети сучасности — руху, дії, ажитації, напруження нашого віку, внутрішньости дії, — якраз цього й немає. Мистецтво малярське зачинилось у свої покої, оранжереї і длубається в своїх засобових проблемах. Але така оранжерія могла бути і в XV, і в Ill-му віці, а з цієї виставки нічого не можна сказати про те, коли вона зроблена. Два малюнки Глущенка. Мені не сподобались. Ждав, що вони будуть випинатися серед усіх, а вони якраз злилися з усіма.

22 листопада
Візита Глущенка. Привіз нарешті “Liebespaar” (Liebespaar (нім.) — ’’Любовна пара”, картина М. Глущенка, яку він подарував Винниченкові). Маю трошки присторонности до цієї праці. Краса глибокого тілесного спокою в ній, тіло землі і тіло жінки в пишних, дозрілих формах, нічого колючого, гострого, неспокійного. Задоволеність насиченістю любовію, спочинок після бурі, жага і прийняття зародку в лоно. Хороша річ.

23 січня

У Глущенка. “Криза” Глущенка: шукання фарб. Нове полотно: дві жінки з рожево-цегляними тілами, товстоногі; заплющені очі, обвислі груди. Візита якогось колеги, художничка чи критичка. “Мило, очень симпатично, очень интересно”. Глущенко завів грамофон з танго. 

30 січня

Гості: молоді маляри — Глущенко і Бабії. Глущенко — ласкаво коректний, практичний, упертий. Бабій — менше спритний, менше талановитий, стриманий. 

19 лютого

Глущенко вчора привів Нечитайла-Андрієнка. Якийсь петербурзький гемороїдальний чинуша, а не українець. Малюсенький, з пукатими, довгастими очима, з гниленькими зубами. Принесли макети для “Панни Мари”. У Нечитайла фарби бліді, невиразні, рисунок несміливий, хоч і чистенький. У Глуща все соковите, ярке, сміливе. Але вони обидва погані українці, — з українським стилем не знайомі. 

9 квітня

Візита Бабійки. Неприємні розповіді про Глущенка. Немов би він на утриманні старих дам, з якими танцює в дансінгах. Ім’я собі зробив спритністю в реклямі. Те, що тепер малює, нікуди не годиться. 

23 квітня

Показав Глущенкові свій малюнок. Видно було, що річ сподобалась йому цілком серйозно. Аж здивувався, аж з якоюсь повагою забалакав. Мабуть, до сьогоднішнього дня мене він жалів про себе, що дурно буде попсовано стільки полотна і фарб. А тепер вважає, що я мало беру з собою полотна. 

14 жовтня

Знайомство з Марусею Бронштейн. Яскраво-свіжий, смугляво-червоний колір лиця, чіткий рисунок уст з закрутками в куточках. Ясність і милість усміху. Темнобронзова карість очей. Жидівка з Бессарабії, з Кишинева. Була чотири роки тому в Берліні, вчилася малярства. Вирвалася з Кишинева немовби для праці мистецької в Парижі. В дійсності втекла від нудьги. В талант свій не вірить. Маленька лекція з мого боку на тему упертости й любови до роботи. Тільки вони дають успіх, зовнішній і внутрішній. Немов би переконав і заохотив. Довгі погляди крадькома. Шукання очима моїх очей. На вулиці після виходу з Closerie des Lilas у погляді віддавання, мало не крик, ясне говоріння чогось і невідривність, так що й Глущ повинен був помітити. Так здобувається літературний матеріял. 

18 жовтня

Побачення з М. Бронштейн. Ще один приклад сутички уяви з дійсністю. Уява: мололої, малодосвідченої, безпосередньої дівчини. Дійсність: не така молода, ховає вік, на чолі зморшки, на лиці забагато червоного. А головне: багатодосвідчена, знудьгована, поміркована, обережна, розсудлива, апатична, млява. Самовпевнена щодо своєї жіночої краси й приваби, але даних для цього не так уже й багато, принаймні, зовсім не досить. Нічого в житті не хоче, живе нудно. Велику ролю грає матеріяльна забезпеченість. Батько — зубний лікар у Кишиневі, добре заробляє й може утримувати дочку. Сам аматор-скульптор і хоче, щоб дочка стала маляркою. На кінець побачення деяка ніяковість, тяготність. Сподівання й уява різко розійшлися з реальністю. Від цього і сором, і поганий несмак. 

29 жовтня

Провінціяльна кишинівська панночка в Парижі. Обережна і з “принципами”: не бути нічиєю любовницею, а тільки законною жінкою. Одначе, від кишинівського шлюбу втекла. На запит, як же вона живе до 26 літ без кохання, наївно-одверта відповідь: “Помагає самонасолода”. І зараз же злякалась, щоб я не подумав про неї погано: “Я пожартувала”. Очевидно, хоче позувати перед письменником. “Принципи” її перед іронією хитаються. Сама як порцелянова лялька, занадто чіткі риси, занадто дитячі уста і припухлі повіки. Зустріч її в Jockey з якимись авантюристами, чоловіком і жінкою. Чоловікові за 50 літ, жінці літ 35. Маруся дуже сподобалася жінці, й, очевидно, та має намір втягти її з собою в лесбійство. З цією метою хоче дати їй писати свій портрет і взагалі зав’язати ближчі відносини. 

30 жовтня

І Глущенко і Бабій явно, неприховано й одверто мріють про великі гроші. Великі гроші вони збираються мати через мистецтво. Мистецтво дасть їм славу, а слава покупців на картини. Чому картини Ван Донгена (1877—1968, голландський маляр) можуть продаватися по 50—100 тисяч франків і чому того самого не може бути в Бабія та Глущенка. В обох є до цього воля. Обидва не дуже розбірливі в засобах і не гидливі. Етичних великих своїх ліній у них немає. Політика їм чужа. Громадські й національні інтереси досить байдужі. (Їх називають у пресі руськими малярами, а вони навіть не пробують спростувати). Отже, можливо, що й досягнуть грошей. Але що далі? Чи не загублять вони в цій погоні щось дорожче за гроші? Але цікаво, що їх у Парижі тільки двоє українців-малярів. Обидва вони одного віку, одної школи, обидва починали разом кар’єру в одній кімнаті. Конкурентів у них тисячі, а вони ворогують і конкурують тільки з собою. 

13 грудня

На жаль, Глущенко й Бабій погані українці й з національним характером у них нічого немає. 

16 грудня

Побачення з Глущенком і Бабієм у справі всеукраїнської малярської виставки в Парижі. Скептицизм хлопців: чи знайдеться щось путнє на Вкраїні чи дебудь, з чим можна показатись у світ. Якщо й знайдеться, то тільки в Парижі, себто, у них двох. Бабій: прагнення стати вище Европи, завоювати її. Національний характер мистецтва — відсталість, регрес. Продав у Сальоні портрет за 5000 франків, і це підняло його сили й сміливість. Глущенко, навпаки, пригнічений, видно, тим, що не взяли цього року до сальону нічого з його праць. Зробив собі виставку, продав багато, але дешево, по кілька сот франків за річ. Зробив контракт з якимсь італійським магазином і має щомісяця постачати за 1500 лір по 5 картин певного розміру. Дебата на тему: ціль мистецтва. Виявляється, що вперше це питання конкретно стає перед ними. Досі вони обидва не знали, чого хочуть досягти своєю працею. 

22 грудня

У Глущенка. Занадто продукує. Якась фабрика картин для міланського магазину. Так, рекляма буде, але якість роботи терпить. Цікаво: підприємець кличе його до Італії на працю, але не хоче показувати публіці, бо занадто молодий вигляд у “відомого маестро”, просто хлопча з дитячими щоками. 

31 грудня

Зустріч нового року у нас. Лизочка, Аннет, Маруся, Бакал, Шрайдер, Глущенко, Маруся Бронштейн. Гра в розгадування задуманих слів, — вияв аналітичних і систематичних здібностей. Залицяння Марусі до Бакала. 

2 січня

Фахівці-малярі знайшли, що моя мазня — “дуже гарна”, що я можу навіть послати її до сальону. Бідний сальон, що прийняв би її. Одначе те, що Маруся Бронштейн, подивившись на неї, постановила більше не малювати, бо я, не вчившись, “у тисячу разів краще” за неї малюю, досить втішно, — може, справді, не соромно лишити висіти на стінах ці плями у рямцях. А автопортрет навіть знайшли “занадто подібним”, майже як фотографія.

13 січня

Ді серйозно взявся за танці, — амбіція заговорила: щоб він не зміг навчитися танцювати! Але бідолаха: здається, навчився, та коли ж не захоплює його це досягнення. Глущенко і Маруся Бронштейн кинулись навчати його, і розчарування: нема чого вчити. Маруся закидає довгими поглядами, дотиками, але цвіт — збитий, — вона до всіх закидає, а ніякої цінности немає в такому успіхові.

25 січня

Глущенко і Маруся Бронштейн у нас. Глущенко за три години написав два великі пейзажі. Занадто швидко. Але картини досить сильні. Захоплення ідеєю вілли. Обіцяння взяти участь у прикрашанні інтер’єру.
Бажання молодих людей побратись. Але батьки хочуть віддати її за заможнього, а Глущенко не може заімпонувати кишинівській дрібній жидівській буржуазії нічим. А дівчина, очевидно, без особливого темпераменту, без особливої закоханости в Глущенка і без особливої енергії для боротьби за своє щастя в шлюбі.

4 березня

Візита Глущенка і Марусі. Маруся досить оригінально правдива людина. Сама підвердила те, що про неї казала Бабійка. “Кто вас ласкает?” — “Коля”. — “Как?” — “Вы слишком любопытны”. Таким чином сумніву бути не може. “Для меня безвредно”.

10 березня

З Глущем і Марусею в китайському дансінгу. Дрібні мужчини й незначні жінки. Рухлива маса тіл у невеличкому просторі. Вражіння риб у відрі. Все менше й менш цікава Маруся. Занадто розсудлива, поверхово плотська, безпоетична і через свій “порок”, мабуть, уже нездатна й ані до суму кохання, ні до ніжності і страждання.

13 березня

Бідний Глущ: його marchand починає обшахраювати його: картини забрав, грошей не висилає і вимагає дальшої висилки партії картин. Хлопець засмучений. Дійсно, з маршоном погано, а порви з ним, теж не блискучо: де взяти гроше на існування, на можливість працювати, шукати, творити?

2 квітня

Візита Глущенка і Марусі. Дівча з Кишинева образилось за підозріння, що воно продається за дансинги й авта. Продатись у шлюбі — не образливо і нормально. Одначе, Глущенко користується атакою фабриканта і розривом на цьому грунті Марусі з своїм прихильником-багатієм. А щоб демонструвати свою близькість до Марусі, він при всіх лізе їй за пазуху й розповідає, як щомісяця носить їй вату для менструацій. Маруся обурена такою щирістю, але не заперечує самого факту.

15 квітня

Візита Глущенка і Марусі. Страшенно розсудливе й розраховане дівча. Одначе, боїться погано попасти в літературу. (Цілком вірячи, що неодмінно попаде в мій новий роман).

29 квітня

Глущенко малює на route de Bievres пейзаж.

11 травня

В кіно з Глущенком, Марусею і Ді. Ді весь час провадив розмову з Марусею руками і пальцями. Та тільки не знав, чи вона розуміла цю мову. Коли розуміла, то, значить, явно обіцяла і згоджувалась.

19 травня

На виставці русько-українських малярів. Праці Глущенка — найкращі… Марусина залицялась до Ді.

7 липня

Лист до Глущенка. (Пропозиція приїхати до нас на місяць з Марусиною. Через місяць мусять виїхати, бо будуть деякі обставини. Видатки і клопоти діляться по-товариському).

12 липня

Альтруїзм часто як бумеранг, коли невдало кинеш його: напрямлений на добро ближнього, вертається і б’є тебе самого. Запросили з жалю Глуща з Марусиною та й поклали на жертовник свою самоту, тихість, працю. Приїдуть, нанесуть гомону, порожніх балачок, поверхового флірту. Та взагалі зайві люди — вже зайва річ. І хочеться, щоб нас минула чаша сія. Та не мине, мабуть.

Приїхав сам Глущ, Марусине не змогла.

21 липня

Приїзд Глущенка. Змарнілий, блідий, в ластовинні (пудриться).

24 липня

Бідненький Глущ: все тіло попалене сонцем. Ноги у фіолетових пухирях, груди запухли, набухли, стали буряково-червоного кольору. “Або” (як каже Глущенко замість “але”) стоїчний хлопець: не жаліється, не скиглить. Навпаки, вдає, що нічого немає. Одначе, вже “слушається” і сонця боїться, навіть не купається.

31 липня

Коха з Глущем увечері на танцях.

1 серпня

Експедиція на острів, — Коха, Глущ і я.

4 серпня

Малюнок пейзажа з скелями. Боюсь, що мої невеличкі успіхи трошки пригнічують Глущенка. Пригнічують тим, що його роботи без порівняння не так виразно відрізняються від моїх. Бо, дійсно, досадно: неук, профан і аматор може часом зробити не кричуще погано. А зрештою, може, це все мої вигадки.

7 серпня

Малювання з Глущенком натюрморта. До мільйонів натюрмортів додалось ще два. При чому один з них цілком міг би й не з’являтись на світ, від чого світ на один натюрморт лишився би чистіший. А в автора його збереглось би годин чотири часу, які він міг би вжити корисніш як не для світу, то хоч для себе.

8 серпня

Балачка з Глущенком на етичні теми. Хлопчина він — не гордої етики. Хапай, де можна і як можна. Молоді панночки мають потребу танцювати в дансінгах, їздити в автах, гарно вбиратися, добре вечеряти. Через те вони можуть виманювати всі ці приємності мовчазними натяками на кохання, легким кокетуванням “до певної межі”. Нічого в цьому поганого немає. Бо де ж така бідна панна знайде задоволення цих своїх потреб. На питання, яка ж різниця між кокетками та утриманками, що ради цих “потреб” продаються, хлопець відповіді дати не міг. Тоді кинувся в другий бік і почав доводити, що Марусина не дає ніякого приводу до залицянь, що за нею бігають мужчини через те, що вона така дуже приваблива.

11 серпня

Глущенко наловив на скелях креветок.

12 серпня

Глущенко вже “під моїм впливом”. Таки правильно я помітив, що він був пригнічений тим, що в мене пейзаж вийшов краще. І сам признався. І тепер усі свої останні праці старається робити ясніші, так само, як я, оживляючи небо хмаринами, пускаючи сонця в зелень і т.д.

16 серпня

Глущенко, незважаючи на лютий містраль, пішов на побачення з Діяною. Коли балакати з ним про Марусину, то він весь світліє. Це, одначе, не заважає йому ходити на скелі й виглядати Діяну. Навіть тоді, коли виявилось, що вона покоївка.

17 серпня

Глущенко і Коха роблять сієсту. Хлопчина досить охочий до сну. Вночі спить годин дев’ять і по обіді години дві. Годин кілька рисує та малює. А з рештою часу, бідолаха, не зна, що робити.

22 серпня

Глущенко дедалі то все більше не виправдовує надій Кохи: ні на великий пляж з ним не можна піти, ні в казіно, ні потанцювати. Та більше: він настільки ледаченький, що й на прохід ходить з обов’язку. По обіді спить щодня години дві й уночі годин дев’ять. І дуже боїться, щоб його не будили рано. Нічого не читає і нічим, крім малярства, не цікавиться.

23 серпня

Поганенький товариш з Глущенка. Я сам хотів поїхати ловити на широке, висадивши Глуща на острів. Та в мене зачепився якір. Я почав гукати Глущенка. Очевидно, щоб він поміг, приплив до мене і щоб ми разом перервали шворку. Але він не рушив з скелі і спокійно дивився, як я безнадійно тяг шворку.
Зате ідея женитися з багатенькою дівчиною, подана нами жартома, йому, видко, подобається, і він серйозно упадає за Жоржетою, дочкою сусідів, власників вілли, терену, авта. Сьогодні вже пішов з нею на острів збирати крабів.

27 серпня

Здається, Глущенко боїться давати свої праці до Сальону, боїться, що знову не приймуть, як торік. Натякає, що не хоче давати, що, можливо, не дасть цього року нічого. Бідний хлопець!

1 вересня

Виїзд Глущенка. Одягнений, бідолаха, він дуже загубив з естетичного боку. Засмажений, червоний, з попеченим носом, у піджаку з задовгими рукавами і в кепці він робить вражіння провінціала або підмайстра. Та ще дужча трагедія в тому, що він дуже задоволений з себе і щиро переконаний, що вдягнений елегантно.

2 листопада

Глущ попрохав Ді не балакати з Марусиною про Жоржету, бо Маруся, мовляв, “дуже огорчилась”. Ді пообіцяв. Але тут же поставив собі психологічну проблему: чи сказала Маруся Глущеві про сцену з ним на канапі. З того, що Глущ звернувся з таким проханням до Ді, треба думати, що не сказала. Навпаки, призналась, що — “очевидно, не така вже чеснотна”, — не розповіла, як Ді вирішив більше не втручатися в їхні відносини, хай собі женяться. Навпаки, він виставив “Колю” в очах Марусини таким, що за ним бігають усі жінки.

3 листопада

Бідний “Коля” тепер між двох огнів: Марусини і Жоржети. Навмисне відвів Марусину, щоб не приходила на вернісаж (виставка Salon de Paris), бо мала прийти Жоржета. А сам утік і від Жоржети, й завтра обидві зійдуться на вернісажі в Сальоні.

4 листопада

На вернісажі Осіннього Сальону. Романи Глуща та його матримоніяльні перипетії починають вплутуватись у наше життя. Він починає спихати нам жертви своїх намірів. Жоржета і її мати разом з картинами маестрів дістались нам на вернісажі, а Глущ вільний ходив собі по залях. Так не годиться. Треба усунутись від ролі покровителя молодих талантів.

25 листопада

Глущ таки остаточно зорієнтувався на Марусину і на Жоржету більше не “рефлектує”. Він гадає, що все, що з матеріяльного боку могла б йому дати Жоржета, те дасть Марусина. Через те й така тепер огида до “подвійної ролі”. Та чи не помилиться хлопець? Недалеке майбутнє покаже.

16 грудня

Вчорашня візита Глущенка і Марусини. Марусина в захопленні від Кутка. “Все — прекрасне й надзвичайне”. Зустріч з Ді з Марусиною. Вони не бачилися, мабуть, з місяць. Амбіція Марусини, очевидно, була дуже зачеплена байдужістю Ді, і тепер вона робила все, щоб це байдужжя побороти: спочатку попрохала погладити її плече, бо їй холодно. Після того притулилася всім боком до нього. Далі на канапі сиділа весь час пригорнувшись. І нарешті в танці тісно притулялася стегнами до його стегон. Ді, здається, трохи невдоволений, що дозволив так швидко й енергійно робити ці заходи.

27 грудня

Ді довершив успіху в Марусини. Звичайно, тільки такого, якого в цієї доброї, простої, але розсудливої й ощадної дівчини можна добитися. Він її застав саму в кімнаті, взяв за плечі, а вона зараз же перехилилась усім тілом до нього, підвела губи, і перемога дісталась йому без ніякої боротьби. Правда, від несподіванки він не використав її як слід і не відчув, — поцілунок вийшов короткий, спокійний, неначе чоловік повернувся з міста й поцілував жінку. Далі ця перемога немов би дала змогу до інших заходів, що нормально наближають до певної мети.

7 січня

Новосілля з грузинами, Фанами і Глущами.

18 січня

Глущ і Марусина. Спочатку Марусина привела мільйонерів Тореконогих обдивитися Куток. Хочуть собі такий самий збудувати, доручивши Фанові будівлю. Тільки для Фана й пустив їх дивитись, сам пішов з дому. Глущ і Марусина, видно, вже облишили думки про свій шлюб. Кожне шукає собі пару з грошима. Практичну молодь створила революція.

1 лютого

Візита Глуща. Повернувся з Ліону, куди їздив разом з кравцем, його дочкою і Марусиною. Очевидно, назріла потреба поділитися успіхами. 16 газет уже дали свої рецензії про його праці в Сальоні Незалежних. Дуже прихильні. Але за мою пропозицію послати спростування в “Дні”, що він — не “русский художник”, а українець, не вхопився. Виявляється, немов би любить музику. Цілий вечір протримали його на аріях, і не втік.

13 лютого

Глущенко прийшов на пораду: Жоржетини батьки через Жоржету запропонували йому женитись з дівчиною, бо так часто, мовляв, ходити до неї може тільки наречений. Отже, що йому тепер робити? Йому не хочеться загубити своєї свободи, а крім того так не може зрадити Марусину, яка немов би теж хоче вийти за нього. І батьки Марусини ніби тепер теж уже нічого не мають проти її шлюбу з ним, і придане дадуть. А придане дозволить мати ательє й жити без клопоту на самі проценти. Звичайно, ця можливість цілком усуває шлюб з Жоржетою. Хлопцеві, видно, все ж таки хотілося б ще приберегти собі Жоржету на випадок розриву з Марусиною. Але після моєї поради бути чесним з дівчиною, мабуть, порве.

28 лютого

Візита Глуща з Марусиною. Більше не сварились і не лаялись. Але, видко, колишня ідилія і пляни шлюбу скінчилися. Та Глущеві добре, він запасливий, має про запас Жоржету. А де ж візьму Марусина ті мільйони, які досі так виглядала, що для них берегла свій “капітал”? Марусина розсудлива дівчина і з тими, хто не може женитись, не цілується. “Если мне надо целоваться, так я же могу с Колей”. І проте не витримала свого принципу й поминула Колю.

5 березня

У Глуща. Бідний хлопець мріє про ательє й прийоми клієнтів. А тут ще Бабій з Кіті задумують своє власне ательє будувати. Хоч бери та зараз же й женися з Жоржетою. Здається, що тепер уже “найголовнішого” моменту проти цього шлюбу, — відносин з Марусиною, — немає. Десь обоє мріють, щоб розійтися. Цікаво: Марусина скупенька дівчина, а дорікає Глуща в скупості.

7 червня

Глущі на обіді у нас. Дурні люди часто бувають мимоволі розумними своєю вузькістю: вони б’ють все в одну точку. Так і Марусина з Глущем. Вона б’є в точку вузько-сексуальну і тим тримає при собі до того моменту, коли знайде жениха.

18 червня

Глущ на обіді. Розмова про його шлюб. “Занадто далеко зайшли відносини з Марусиною” — отже, треба женитись. Ну, то й ательє буде. “А ви ж бачите, я без особливого захоплення до цього ставлюсь”.

16 липня

Ми — глядачі маленької драматичної п’єски, початої торік на батерійському пляжику, яка тягнеться тепер і, мабуть, хутко кінчиться. Дійові особи: Глущ, Жоржета, Марусина, Жоржетині батьки. В Парижі Глущ чекає на майбутню тещу, матір Марусини, фактичної своєї жінки. В St. Raphael і чекає на Глуща Жоржета, сама собі уявлена наречена Глуща. Уявлена Жоржетою теща, мати Жоржети, та батько готують подружжю нову віллу, яка має зватися… “Куток”! Діждавшись майбутньої, але справжньої тещі й, можливо, вирішивши питання з шлюбом, Глущ приїде сюди і буде викручуватись з фальшивого становища уявленого нареченого. Чим скінчиться це непорозуміння, покаже кінець п’єски.

20 липня

Приїзд Глуща. Теща нарешті приїхала. Вона була настроєна проти шлюбу, але Глущ їй так сподобався, що вона вже згоджується. (А чи не через те згодилася, що “відносини зайшли занадто далеко” і що той “капітал”, який Маруся так берегла і яким так старалася принадити багатого жениха, легковажно загубила і нема чим вабити інших, крім “Колі”?)

21 липня

“Маленька п’єса” (Глущ і Жоржета) поки що нічим особливим не виявилась. Глущ вигадує способи, яку уникати близькости з дівчиною. Вона ж вишукує способи, як лишитися з ним наодинці. Через те вони їздять разом малювати, і щодня чути біля наших воріт завиваючий крик, бо Глущ запізнюється. Але чогось Марусина не пише Глущеві, і він турбується. Чим саме? Тим, що у Віші знайдеться кращий жених?

23 липня

Сонце. З Глущем ранесенько, о 5.30, по рибу.

25 липня

Глущ ганяється за яскравою фарбою. Раніше він шукав її в собі. Тепер у природі. Але природа не має на увазі критиків і конкурентів з Монпарнасу. Через те вона спокійно кладе свої фарби, які їй потрібні. А Глущеві доводиться перебільшувати їхню яскравість і комбінувати так, щоб хатнє, міське око нервово стомлених людей приємно залоскоталося або вразилося. В цьому вічна мета і зміст малярства.

27 липня

Малесенька п’єса, здається, закінчується. І закінчується досить блідо. Глущ сказав Жоржеті, що він не може часто бачитися з нею, бо він їде на Україну восени і що взагалі він має до неї почуття товариське. Жоржета його спитала, навіщо ж він її цілував. На це Глущ одповів, що так робиться раз-у-раз між молодими людьми і що це нічого не значить. Жоржета повірила, і на цьому все зупинилось. Він її не буде більше цілувати, а вона не буде горнутися до нього. Вони по-товариському їздитимуть разом малювати. Він її наставлятиме в малюванні, а вона його возитиме за це на автомобілі. Та й годі. І Глущ собі жениться з Марусиною, бо в неї теж є приданого тисяч на 300 франків, і вона краща за Жоржету. А Жоржета вийде заміж за якогось іншого мужчину, хоч він буде у всьому бідніший за Глуща.

7 серпня

Ніякої не те що драми, а навіть маленького фарсу не вийшло в Глуща та Жоржети. Цілком серйозно збиралося дівча виходити заміж, а як не вийшло, то вона задовольнилася тільки лекціями малярства, грою в теніс та часом танцями. Для Глуща ця реакція не “лестна”, але спокійніша.

14 серпня

По рибу вранці о шостій. … Глущ сонний, невмитий, мовчазний. Рухи його повільні, сонні. Вода не підбадьорює його. 

16 серпня

Глущ жениться з Марусиною. Через що і навіщо цей шлюб? Кохання духовного у них немає. Навіть фізичної закоханости нема, бо він одночасно з Марусиною фізично сходиться і з іншими жінками. Вона це знає і дозволяє, аби тільки не на очах у людей, — амбіція. Вона йде на цей шлюб, щоб мати становище заміжньої жінки та ще й маляра, що в майбутньому, може, матиме славу. Шукала багатих женихів, але зазнала фіаско. Він, щоб мати ательє, безплатну любовницю і поміч у продажу його картин. Бо Марусина з допомогою батьків має заснувати майстерню капелюхів. Її клієнти будуть його клієнтами. Цікаво, чи надовго зліпиться цей союз. Марусина матеріяльно буде дужча і незалежна. А він — слабий і чи теж незалежний? Чи не буде якраз у цьому пункті крах?

21 серпня

Виїзд Глущенка. Знову від нього вдягненого вражіння здорового сільського парубка, вбраного по-панському. Знову помітна його важка хода, наче несе на плечах лантух з зерном. І ця нещасна червонява кепка його, що десь торік так вразила Марусину. Коли в неї й тепер є залицяльники у Віші, то боюсь, він програє в неї від порівняння з ними. Вранці знову була балачка про шлюб. Я вбачаю дві небезпеки: басарабська міщанська економність Марусини і відсутність шляхетности в характері. Колись вона бахне його докором, що він живе на її гроші. Уже рас сказала: ти на гроші мої ласишся? У нього великого оптимізму немає.

31 серпня

Лист від Глущенка і Марусини. (Марусина знову, очевидно, щоб піддобритися, написала кілька слів по-українському. Одначе на моє запитання, чи серйозно вона гадає українізуватися і зробити родинною мовою українську, нічого не відповіла. Тоді все її піддобрювання і фотографії — ні до чого, а ще гірше попсують відношення до неї).

10 жовтня

Візита Глущів. Загубивши “капітал”, Марусина труситься за свій шлюб з “Колею”. Як він кине, хто її візьме без “капітала”. Шлюб — досить непевний. Ще не побрались як слід, а вже потішають себе тим, що можна розійтися. Вже флірт з іншими, вже договір про “свободу”, себто про можливість мати романчика. Марусині трохи легше: взято помешкання. А то, видко, через помешкання вже доходило до розходження. Тепер припечатано. Глущ не спішить жити разом і до лютого, коли буде готова квартира, готовий жити окремо. Марусина мусить згоджуватись.

15 листопада

Візита Глуща. Купив чудесні рисунки по дереву Бутовича. Мотиви українських казок. Глущ — розумний хлопчина, вміє бачити і в інших талант і цінності.

19 листопада

У Глущів. Хлоп’ята дуже горді своїм помешканням. Понавішували тканини та плахт на стіни, на підлозі розстелили молдаванські килимки, контрабандою привезені матір’ю Марусини з Румунії. Картини, гравюри, абажурчики на кольорових стьожечках. Глущ з закачаними рукавами — за кухаря. Чудову зупу з м’яса зробив і сяяв весь від гратуляцій. Пляшечка сидру, котлети з цвітною капустою зроблені ним же. А в каміні шипіла газова грубка. І Марусина ярко червоніла своїм неробленим рум’янцем.

13 грудня

Глущі теж не витримали впливу погоди. Сварка дійшла до того, що Марусина вирішила розірвати відносини і виїхати. Цікаве подружжя. Кілька місяців як стали фактично чоловіком і жінкою. Стали “стихійно” через те, що Марусина, переконавшись, що чоловіка-мільйонера підхопити не так легко, не змогла більше бути незайманицею. Віддавши ж своє “святе святих”, свій “капітал” Глущеві, вона мусіла “покривати гріх”, себто виходити за Глуща. Глущ був не від того при умові матеріяльних вигід: ателье, придане і т.д. Одначе, кишинівське міщанство не так легко розворушити на щедрість. Папахени не хочуть давати нічого більше, як давали, себто 1000 фр. на прожиток дочці. Глущ почуває себе обдуреним і вимагає обіцяних “благ”. Марусина опирається і каже, що нічого більше не має. На цьому грунті й “драма”. А тут ще й туман.

20 грудня

Глущ. Шлюб не ліпиться ніяк. Марусина радянського шлюбу ні за що не хоче, бо у них у Кишиневі його й за шлюб не мають. А до того вона не хоче такого шлюбу, щоб дава волю розійтися, коли одна чи друга сторона того забажає. Вона ненавидить “Колю” і аж шкварчить палом помсти. Але шлюб з ним неодмінно хоче брати. Насамперед, кишинівська опінія осудить її за те, що вона загубила своє “petit rien”; друге, що без petit rien вона не зможе як слід продатися; третє, що з титулом мадам вона зможе поправити свої справи потім, коли підвернеться випадок. Глущ обурений, що “всього того, що я матиму з Марусиною”, себто ательє, гроші, поміч од батьків, у нього немає. Але — характерно ж! — він поки що нічого не каже рішуче, бо… саме тепер Марусина позує йому для картини. І в нього тепер погані матеріяльні обставини. Отже він не дає їй остаточної відповіді: де будуть вінчатися, у мера чи в консула.

2 січня

Візит Глуща. Побралися. Марусина таки згодилась на радянський шлюб. Навіть ніби задоволена, бо почуває обопільну незв’язність, добровільність у своєму союзі, участь своєї волі в триманні його й відповідальність за порушення. Але чи так це? Здається, обоє вони тримають уже по камінцю розриву за пазухою і тільки чекають слушного моменту. Він не кидає Desvaux і ходить до Жоржети, не кажучи, що вже жонатий. Пояснює тим, що батько Жоржети має купити картину. А як довідається, що жонатий, то не купить. Пояснення… практичне. Але й воно, мабуть, не зовсім близьке до правди. Чи не береже Глущ Жоржету на випадок розриву з Марусею, щоб дістати добре придане, а не ту фікцію, що за Марусею? А вона чи не наглядає вже собі заступника Колі з долярами?”

16 січня

Дивне подружжя Глущів. Модерне чи що? Сварки й гризня — це норма їхнього життя. Вона при нас каже, що в нього психологія сутенера. І розповідає, що він її примушує кокетувати з людьми, які можуть бути йому корисні, — купити картину чи написати статтю. А вона йому доводить, що платонічне кохання неможливе, бо кожний через тиждень почне вимагати віддання.

2 лютого

Вечірка. Скликано молоді душ 8-9. Всі малознайомі одне з одним, через те стиснені, накрохмалені, з собачими посмішками і бляшаним сміхом. Кожне чується обсотаним самим собою і всі як купа змотків. Пропозиція “грати” в порівняння й образи розбилося вщент об опозицію Марусини, яка впала в паніку від одної думки про мозкове зусилля і писання. І тому використання вечірки провалилося.

9 березня

Незмінні Глущі.
Непотрібна витрата часу і грошей на ці сходини.

20 березня

Візита Глуща. Родинне щастя кладе на його чоло дрібнесенькі, як волосинки, зморшки.

30 травня

У Глущів. “Ну, як тепер живете, Марусино?” — “Як гроші є, то краще”. Гроші — вихідний пункт усього їхнього добробуту, матеріяльного і морального. Крім того, Марусина якось “погрузилася” в молодого чоловіка з автом, і молодий чоловік запалав до неї бажанням. Це викликає в “Колі” почуття власника.

1 липня

Глущі помилилися, недорахувалися, захопилися статевим голодом і взяли шлюб. Тепер їм остаточно видно, що вийшла помилка. Треба б виправити, швидше розійтися, але є одна важна перешкода: помешкання з обстановкою. Помешкання взяте на ім’я його, а гроші дали батьки її. Кому лишиться помешкання? А обстановка? Тут справа ще заплутаніша. Обстановка куплена і за його гроші й за її. Що за чиї? Хто від чого повинен відмовитись? Крім того: той, хто піде з помешкання, буде прогнаний. Глущ ніяк не може піти, бо вийде, що жінка прогнала, бо відомо, що помешкання за жінчині гроші взяте. А Маруся теж не може покинути помешкання, бо вийде, що Глущ прогнав. А тим часом час минає, Марусина не така вже юна, треба знаходити або чоловіка, або “покровителя”. Не молодого, не шелихвіста, а людину поважну, з грішми, з автомобілем, з можливістю дати все, що належиться. І виходіть трагедія.

10 липня

Марусина потрохи переконується, що вона має не гіршого, ніж у інших, чоловіка. В кожному разі він охоче вдягає її. Він робить це з амбіції, а не з любови до Марусі — от, мовляв, яка в мене гарна й чудесно вбрана жінка, — але Марусина і цим задоволена.

18 липня

Сонце. Переїзд на острів натюристів. Нема нічого, крім сонця, неба, річки та нашого “маєтку”. В маєтку є: висока тополя над самою водою, є якесь колюче й густолисте дерево, кущі й трава. Під колючим деревом — їдальня, кухня, спальня і вітальня. Спальня трохи не оскандалилась: шатра на ліжка не налазили. Але на поміч прийшов натюрист-”городник” і подав добру ідею. Шатра розіп’яли, і справа була врятована. Біля самого стовбура — їдальня: складаний столик, складана табуретка на трьох ніжках і вализки. … Через річку ресторан Pergola. Тут снідають, тут танцюють, тут обідають. А під час усього цього грає джаз. Всі звуки джазу цілком безоплатно маємо й ми. Мені ще не доводилося спати під фокстрот, і від незвички сон втікав, як ошпарений, від мене.

20 липня

Приїхав Глущ. Хлопець уміє відчувати красу простоти й здоров’я. Він і Марусина теж уже не їдять м’яса, закинули дансинги, кафе, кабаре.

25 липня

Стрибаючи на Стаді, Глущ зломив палицю, що на неї при стрибках підпирався, упав і попсував руку. Поїхав у Париж на радіографічне просвітлення. Відвіз Коха.

30 липня

Коли Глущ упав і попсував руку, Маруся в жаху допитувалася у Кохи: “Він не зламав руку? Він зможе працювати? Я кину його, як тільки рука в нього зламана”.
Такі почуття, розуміється, ще менше сприяють міцності шлюбу. В нього теж розрахунок на те, що вона продасть картини в Румунії, візьме грошей у батьків і зароблятиме капелюхами.

11 вересня

Приїзд Глуща. Дуже обмежена красномовність у цієї людини. Він місяць не бачив нас, був на півдні, але розповідей у нього на 3-5 хвилин. Намалював 16 картин, за кімнату платив 200 франків, за обід 6, було душно, і трохи купався в морі. Оце й усе. І тепер він ходить тут так, наче й не виїздив.

14 листопада

Вернулась Марусина. Тепер вона тримається поважно, незалежно, холоднувато. Глущ має вигляд якоїсь прибитости, стиснености. Вона йому заявила, що не терпітиме більше того брутального поводження, що раніше. Вона порадилась з батьками, й вони, очевидно, благословили її на розрив. Тепер вона — заміжня дама. Тепер вона “покрила гріх” і придбала певне соціяльне становище: жінка вже відомого маляра. І значить тепер вона легко може знайти американського мільйонера. Правда, свіжість її не незаймана, але для якогось 70-літнього біржовика ще зовсім достатня. Глущ навіть на сміє добродушно жартувати, пускати дотепи. Він неначе чує ніяковість чи скутість. Бідолаха: сезон поганий, картини не продаються, розрив з Марусиною загрожує клопотами. Чи якась інша причина такої лагідности? А він так тепло ждав її, так старанно сам прибирав усе помешкання, мив, натирав підлоги, хвилювався і раптом така злопам’ятність, така суха наїжакуватість, таке невеликодушна, дріб’язкова, міщанська мстивість. Будемо дивитися, що вийде з цієї маленької драми.

10 грудня

Глущ запобігає перед Марусиною. Вона великодушності немає і мститься йому за колишню брутальність. З приволу кожного невинного дотепу його вона вибухає різкістю й зневажливим сміхом. Вона сама помічає занадто велику різницю між тою нею, що була до подорожі додому, і тою, що тепер є. “Я дуже змінилася. Правда, я дуже змінился?”
Коли лагідність і підлеглість Глуща від почуття, що, можливо, за час розстання розвинулось, то це не так погано, хоч і шкода хлопця. Коли ж причина покори матеріальна залежність, то…

3 січня

На вернісажі групи руських малярів (а серед них Глущенко і Перебийніс). Вражіння від малярів таке, що це — дружня, тісна родина, група молодих, веселих, доброзичливих один до одного людей, щирих товаришів. Навіть сфотографувалися всі разом, одною групою. А в дійсності вони заздрісні, ревниві вороги один одному, товариші тільки в пияцтві.

2 лютого

У Глущів. Temps вмістила гарну рецензію на картини Глуща. Він наївно й щасливо згоджується з автором. “Це він вірно написав”. І ця рецензія дуже його підсилює в родинному конфлікті, Маруся мусить цінити його й не називати більше “нездарою” та “содержанцем своей жены”, як вона грубо й невеликодушно робила. Рецензія на якийсь час приглушила нелад. Чи надовго?

4 липня

Ательє. Широка канапа. Горішнє, храмове світло. На канапі дві пари, два чоловіки й дві жінки, два подружжя. Жінка одного чоловіка сидить поруч другого. Руки їхні з’єднані і лежать у нього на грудях. Вона зсуває ці руки з його грудей і вмощує їх на животі у нього. Потримавши трохи так, не задовольняється й зсуває ще нижче. Там вона почуває рукою певний рух і вже більше нікуди звідти не зсувається. А поруч сидять її чоловік та його жінка.

6 липня

Приїзд Кохи й Марусини. На диво, острів сподобався Марусі. Навіть її неспортивне, біле тіло відчуло привабу натуральности, оголености, волі.

7 липня

Глущ — зробив 4 акварельки, перетомився і спить у тенті. Трудно з захопленням працювати хлопцеві: нема збуту продуктів праці. Розрив з споживачем прибиває творчість, гальмує ініціятиву, родить зневіру до себе, апатію. І тікає людина в сон.

21 липня

Глущ мене підбадьорує собою: і в нього стомлюються литки після двох кругів бігу круг стаду; і в нього болить тіло від кількох вправ на шворках і трапеції; і його м’язи не витримують більше трьох разів здіймання на руках. Отже річ не в роках, а тільки в практиці. Через місяць ми обидва будемо сміятися з своїх теперішніх станів.

30 липня

Сам. Глущ учора поїхав випроваджувати Марусю й “мамашу” до Vichy. Глущ наварив повну каструлю водянистої зупи й строго пояснив, що мені тепер є що їсти аж на три дні, до його повороту. Зупа, мовляв, цілком гарна, трохи ріденька, але то нічого. Дійсно, в ній крім кількох картоплин та кружалець моркви, нема нічого. Та, справді, то нічого. Зате є багато самоти й тиші. В них думки ростуть і зріють, як у парнику.

2 серпня

Глущ вернувся з Парижу й оповідає про Довженка, українського кінематографічного режисера, автора “Землі”. Приїхав за валютою працювати у Франції. Нема праці на Україні? Чи бідна Франція загибає без помочі Довженка?

9 серпня

Виїзд на острів. Глущ і знову всунув білет, прострочений на місяць. Цікаво, як саме він буде викручуватись, якщо колись попадеться.

26 серпня

Приїхав Глущ з продуктами і новинами з Парижу. Ні продукти, ні новини не нові. Марусина знову мала величезний успіх у Віші, знову за рахунок кавалерів скрізь бувала і знову вони вимагали того, за що ними плачено. Але Марусина жінка чеснотна і так боїться заразитися хворобою, що з обуренням відкидала “гнусные и безнравственные предложения”. На цьому успіх і закінчувався.

30 серпня

Глущ у вівторок збирається кидати острів зовсім, йому, мовляв, треба бути в Парижі перед осіннім сальоном. А я думаю, то він знудився вже тут. Працює він мало — годину-дві на день. Решту тиняється, готує їсти, спить. Спить він годин 12 на добу, вночі годин з десять з 9.30 до 7—7.30 та вдень години дві. Читає тільки газети та коли-не-коли романи. Немає в людини горіння працею, нема ні тихої, але глибокої, ні бурхливої любові до своєї роботи. Нема творчого непокою, невдоволення собою, перемагання себе, прагнення все далі-далі, до новішого, до глибшого, за перейдене. Чи можна дати щось велике, дійсно цінне й тривале без цього?
Немає прагнення до внутрішньої гармонії, до чесности з собою, немає навіть бажання організувати себе. Через те, мабуть, і назовні він такий безлад зводить круг себе, таку неохайність, хоча чистоту на собі любить. Тепер я більше розумію, чого Маруся так жаліється на його неохайність.

20 вересня

Візита Глуща. Його, видно, пригнічує, що я все працюю та працюю. Коли не зайде, коли не спитає, все працюю. А він ходить в кафе, б’є байдики. Якось негарно.

26 жовтня

Ще одна лекція творення шлюбу Глущам. Досить дошкульна лекція, а надто Марусі. Але бачу, що варто бути “лектором”, — наука, хоч і сприймається досить чутливо і навіть болюче, своє справляє. Вже майже немає сварок між ними, народжується шанування гідності, з’являється розуміння товариськості у шлюбі. Та сама Маруся, яка ще недавно лютилась, ображала й грозилася помститися, тепер починає хвалитися тим, що вони не сваряться. “Правда же, Коля, мы теперь не ссоримся?” Але кишинівська мораль ще глибоко сидить у ній (так само, правда, як і в Колі), хоч уже лекціями добре розхитана.

26 грудня

Глущі люблять весь час робити одне одному зауваги й нотації. “Чого ти такий?” — “Поправ зачіску” І т.д. Але це не любовні завваги, а весь час соромлення за другого. “Мій чоловік”, “моя жінка”. Вони повинні бути бездоганні. А крім того вже інерція сварок і суперечок.

29 грудня

Візита Глущів. Після прочуханки Марусина має шовковий вираз. Ласкавенько дивиться, хапається помагати, не сперечається, турбується за “Колю”. А все ж таки не могла втриматися й викрила “Колю”. В нього нежить. Хлопцеві соромно було, що він, такий сильний, такий натюрист, такий непіддатний хворобам, має нежить. І він навіть не сякався, щоб себе не виявити. А вона невинненько й без ніякої потреби голосно при нас спитала його: “Ну, як твоя нежить?” Коля холодно буркнув “нічого”, але ганьба вже лягла на нього.

9 січня

Невеселі, неживі, неініціативні наші гості. Коли нема алкоголю та еротичних дотиків, вони нудно, втомно сидять і мляво бубонять про що-небудь мляве й нецікаве. Пропозиція виявити творчість у сценках, грати самих себе чи що хочуть, відбити життя в творених тут же образах, прийнялася ними нудно, байдуже, наче цвях у вату хотіли ми забити.

14 лютого

На виставі групи малярів, що досить сміливо назвала себе La Seconde Generation. Крім праць Глущенка та кількох картин інших уся “друга генерація” — досить бідненьке явище.

17 березня

Цікавий приклад того, як матеріальна залежність і примус міняють не тільки зверхній вигляд світогляду, а навіть суть його. Глуш у початках тільки пристосовувався до рад влади. Не маючи ніяких соціялистичних переконань, він удавав прихильника соціялістичної влади й революції. Це давало йому можність дещо заробити в закордонних радянських установах. Але дедалі це механічне висловлювання прихильності потягло, за законом дієвої рівноваги сил, виникання справжньої прихильности. Ця прихильність своєю чергою викликала певну ідеологію, обосновання ідейне, вкладення в якусь систему. І тепер цей процес уже йде безупинно.

14 листопада

Візита… розуміється, Глущів. Чудна, мила, жалюгідна, зворушлива пара. Сваряться, лаються, збираються розходитись (він на Вкраїну їде), а в той же час нове мешкання шукають, пляни на майбутнє будують. Де вони щирі, де дурять самих себе? І що їх тримає разом? Дрібниця? Матеріяльні обставини, звичка, потреба статевих зносин?

15 листопада

Відносини з людьми доведені до можливого мінімуму. Конкретне людство, живе й відчувабельне, репрезентоване Глущами. Що ж, вони, дійсно, з честю можуть репрезентувати більшість сучасного людства, а надто Марусина. Центр життя — гроші. Гроші мають усі містичні, божеські якості: всемогутність, скрізьсутність, всезнайство, вселюбовність, всеславність і т.д. Марусина зневажає Миколу, лає його, бо він не має бога, грошей. Як тільки він одержує звідки-небудь хоч пару сотень франків, вона стає зразковою жінкою, вона поштиво жартує з ним, вона готова працювати з ранку до вечора, вона готова закинути всякі свої замахи на флірт. Коли б Глущ заробляв, наприклад, 10 тисяч франків на місяць, Марусина була б його найпокірливішою рабою, найзахопленішою приклонницею його таланту, найвибачливішою жінкою, дозволяючи йому мати коханок.

6 грудня

Ще раз Глущі й ще раз кишинівська мораль: чоловік не повинен кидати свою жінку ні на годину. Якщо ж кида, то жінка має право піти в дансінг і фліртувати.

1 січня

Глущі, звичайно, зустрічали новий рік “по-людськи”: в товаристві малознайомих людей, напів п’яненькі, напхані шматками трупів (ковбаси, шинка). Сьогодні мляві, сонні, стомлені, пригнічені.

16 січня

Вечірка з гіпнотизером. Бідний француз осоромився, і ніхто не схотів піддатися його гіпнозові, хоч він страшенно надимався, червонів і скрючував пальці.

21 січня

Жіночка нехитра, в кожному разі. З Глущем вони бачаться, і Глущ усім нам бреше. Але горе брехунові, коли в кумпанії з ним є простодушна людина. Вона, мабуть, щиро хотіла не видати себе. І через те, на найпростіші мої запитання казала: О, це пастка!
Таким чином вона одразу все розповіла.

5 березня

Глущі знову посварились у нас. Як хутко влада і вищість часом перевертаються в підлеглість і нижчість. Рік тому Маруся заробляла й одержувала гроші з дому і Глущ був дармоїдом, утриманцем. Тепер заробляє Глущ і ролі змінилися. Але це, здається, не головна причина їхніх сварок. Головна в тому самому, що робить всі подружжя в спілку двох шпіонів і ворогів, зацікавлених одною поживою.

24 березня

Візита Глущів. “Ліберальний” Глущ, що сам має різні інтрижки й романчики з жінками, коли Маруся вернулась пізно з дансінгу, вхопив її за горло і почав душити. “Он же мог пойти на каторгу”. Але Маруся, видко, все ж таки задоволена виявом “любови”. І мені зрозуміліше стає сум руських селянських жінок од того, що чоловік перестає бити.

17 квітня

Знайомство з французькою молодою письменницею, що написала вже два романи, Сексуальна привабливість та роман 20-річної дівчини.
Молодесенька жіночка, 24-25 років, чорнявенька, з трохи випнутим наперед ротом і зубами, трошки завеликим і закарлюченим носом. Очі, щоки, брови, губи — все сильно густо замальовано в відповідний до місця колір. До письменництва свого ставиться недбало й досить скромно. Назву “Сексуальна привабливість” їй видумав видавець для принади покупця. Так сама й сказала. Тепер нічого не пише, бо “не має що сказати”. Була дуже регілійна, хотіла навіть у монастир піти, але тепер релігійність якось зникла, без ніякого приводу, без причини зник який-небудь інтерес до бога. “Охололи, як до коханця”, — сказав я. Охоче з цим згодилась. І бога більше не існує для неї.
Нічого в статевому акті не відчуває. Замужем 2 роки і ніразу не мала оргазму. Так само не мала його й з Глущенком, якого взяла за коханця.

18 травня

Глущ — довірена людина в Торгпредстві. Розуміється, він вірний. Але… не з переконань вірний, а з вигоди. Через те можливе все те, що буває з урядовцями — занадто фамільярне ставлення до “казенного” майна. В крихітному масштабі. Але коли б він стояв біля великого масштабу, чи не було б того самого? Сумно. А на підмогу ще йому є кишинівська міщанська психологія Марусини.

2 червня

Dame blonde розповіла неймовірну річ. Глущенко пояснив їй, через що змінилося наше ставлення до нього. Через те, що я закоханий у його жінку. А як жінка гаряче й вірно любить його, то відкинула мої залицяння. А я через це, з ревности до нього, змінив своє ставлення. Сказати б — збожеволів хлопець? Але ж ні, в іншому досить нормальний. Очевидно, просто для того придумав цю дику й неймовірну вигадку, щоб підняти себе в очах dame blonde.Отже, після 9 років “гарячої любови й подяки” до мене такий чудовий доказ. Коли стало треба задовольнити свій інтересик перед якоюсь чужою самичкою, він не завагався завести на людину, яку 9 років називав своїм приятелем, від якої мав немало всякої користи, найдурніший і брудний наклеп. От дійсно, “друг”, на якого можна покластися.
Недурно мій темняк завжди тримав мене в застереженні, не допускаючи до цілковитої, теплої довіри.

8 червня

Оця dame blonde є наївна зла інтриганка. Вона зробила наклем на Глуща, не рахуючи на те, що я завтра ж можу спитати його й розкрити всю її інтригу. Так воно й вийшло. Глущ, діставши мого листа, виявив таку непритаманну йому жагу обурення, що в Кохи, принаймні, не лишилося ніякого сумніву щодо його невинности. За Кохою повірив і я. І таким чином dame blonde досягла тільки того, що ми всі обурились на неї й постановили порвати з нею які-будь ближчі відносини.

17 квітня

На жаль, мій скептицизм щодо оптимізму Глуща справджується: засів в СРСР зовсім не так блискуче відбувається, як здалося Глущеві. 80% виконаного пляну на цей рік — виявилось помилка Глуща, це були 80% тільки на якусь декаду.

13 липня

Лист від Глущенка. Вражений смертю Скрипника.

6 серпня

Приїзд Глуща, вчора пополудні. Людина, яка і через десять років робитиме таке враження, наче ти її вчора бачив, такий самий вираз повильности, байдужого, важкуватого спокою, нехапливої маломовності. Ніяких у нього новин, ніяких розповідань ні про що (хіба що коротко про те, що в такій-то газеті була про його картину нотатка та що продав кому-небудь полотно). Щоб про щось довідатись, про що-небудь, треба йому ставити питання, на які він відповідає якомога коротше й стисліше. Через годину — та ні, через півгодини, вже не було про що писати й балакати про цей минулий місяць.

15 серпня

Маруся, як сновида, чи як відьма, що збирається летіти на шабаш, раптом скидувалась і, нахилившись з ліжка наді мною, вдивлялася в мене чудними і навіть моторошно-грізними очима. При світлі вуличного ліхтаря блиск очей її здавався фосфоричним.

2 жовтня

Знову вияв “кишиньовства” у Глущів. Історія з радянським хутром. Тяготне почування, ніяковість і навіть пригнічення від побачення з Марусиною. Бажання розірвати нарешті цілком остаточно ці ненормальні відносини, розірвати штучний зв’язок абсолютно різних “елементів”.

5 жовтня

План випробування Глущів вирисовується все виразніше та виразніше. Розуміється, їм ставиться досить трудна проблема: дружба чи матеріяльні вигоди. Не кожний може вирішити її на користь дружби. І я маю нахил думати, що й Глущі не вирішать її краще, і вони виберуть матеріяльні вигоди і за них оддадуть “дружбу”. Коли ж ні, тоді з радістю доведеться визнати, що ми дуже помилялися щодо них, і змінити своє стримане, підозріле, недовірливе ставлення на вільніше, сердечніше. В кожному разі, треба остаточно вирішити це невеличке, але назріле питання, яке відбирає часом непропорціонально багато часу й уваги.

11 жовтня

У цієї жіночки все діється з тим чи іншим розрахунком. В неї з Глущем тепер тихе й мирне життя. І сталось це через те, що Марусина в усьому згоджується й не має своєї волі. Вона каже, що це ніби через те, що вона боїться брутальних слів і лайок. Дивно, — два роки тому, коли вона “утримувала” Глуща і називала його содержанцем, ледарем, нікчемою і т.ін. вона цих слів не боялась. Ні, боїться вона не слів, а дій Глуща, що він її покине й вона лишиться самотня без утримання, без ситуації й без надії знайти якого-небудь утримателя.

23 жовтня

Надзвичайна несподіванка. Ввечері зайшов Микола Петрович Глущ і розповів таке. З ним вияви бажання побачитися управділами Торгпредства в Парижі Радченко. На побаченні він йому сказав, що влада дала йому широке повноваження провадити зо мною переговори в справі мого повороту на Україну. Моя, мовляв, філософська книга (очевидно, “Щастя”) має хутко друкуватися, книжки мої видаються в якихось особливих обкладинках і якась моя п’єса ставиться тепер. Не знаючи, одначе, як я поставлюся до переговорів і як вони підуть далі, він хотів обережно провадити їх. Глущенко запропонував спочатку побачитись з моєю дружиною, Розалією Яківною, і з нею вияснити попередні підходи. Розуміється, ця звістка схвилювала до такої міри нас обох, що ми спали сеї ночі години 3-4. Це так неймовірно, несподівано і хвилююче, що аж не віриться.

30 жовтня

Побачення Кохи з Радченком абсолютно нічого не дало. Він ні про що не питав, ні про що не розповідав, а тільки три години пробалакав на медичні теми. З цього видко, що він не хапається з цією справою, а друге, що справа ця, може, є не в тому, щоб я вернувся на Україну, а в тому, щоб мене ще дужче не пустити на Україну, щоб вишукати що-небудь таке з мого життя, щоб було чим оправдати виступи Попових, Воліних і т.ін. Питав Глуща, чи я не належу до якої-небудь змовницької проти радвлади організації.

31 жовтня

Глущ бачився з Радченком. Вияснилось, що він провадити далі переговорів не буде. Натякнув, що, може, місяців через 3-4. Навіть злякано спитав Глущенка, чи той не проговорився мені про ці його наміри. Таким чином справа повороту на цьому й закінчилася. А наше життя вже почало тріщати, ломитися, танути, зовсім як лід весною. На жаль, це було кілька помилкових теплих, подібних до весняних, днів. Помилка. Тепер знову натиснув мороз, і крига твердо тримається. Аж фізично почувається після всього гіркість, наче після наркотика.

12 листопада

Глущева амбіція страждає: йому треба признатися, що в нього болить бік. Признаватися в якійсь хворобі та ще перед нами для нього дуже трудно. А зо мною в нього просто якесь суперництво: він мусить бути здоровший і дужчий за мене, адже він на 20 років молодший за мене. А тим часом я ніколи не хворію, в мене нічого не болить, я ніколи не сплю (як він) по обіді, я не виявляю втоми, я працюю цілими днями. А до цього всього ще й у статевому сенсі щось у нього й Марусі недобре. Коли цікавляться шпанськими мушками й допитуються, по скільки їх треба приймати, то справа погана. І коли Марусина при ньому заявляє, що вона ніяких еротичних бажань уже не має, то, значить, у них уже поставлено хреста на цьому.

16 грудня

“Іспит” дає незадовільні й малозрозумілі наслідки. “Учні” поводяться так, ніби ніякого листа вона не дістали. Я зайшов до них, і Маруся прийняла мене досить добре. (Правда, з якоюсь натягненістю, ніяковістю, як мені здалося). Потім обоє прийшли до нас, сиділи, як звичайно і, видно, не мають на увазі перервати зносини з нами, як того вимагає лист. Гадка така, що він показав листа Радченкові, й той порадив йому не звертати уваги й не поривати зносин з нами. Або ще не балакав (бо Радченко, здається, хворий), так має балакати, листа показати й спитати, що робити. Через те ще й не рве. Нам, у кожному разі, він листа не показав, не прийшов, не сказав: от, мовляв, так і так, одержав я отакого листа, але я ні за які евентуальні заробітки (якусь пару тисяч франків) свої відносини з друзями не продам, ні через які погрози від них не відмовлюся. Цього він не зробив, а тільки для цього й була зроблена перевірка. Значить, він хитрує, вивертається, хоче зберегти і те, і те, а може, збирається продати відносини, тільки не раптово, а помаленьку, до чого-небудь причепившись. Побачимо.

20 грудня

Наш “іспит” дає головним чином нам прикрість і гіркість. Усе ж таки ми, очевидно, потай від самих себе, сподівалися, що в Глущів знайдеться щось більше за вузесенький егоїзм та ще й грошевого, та ще й мізерно-маленького розміру. За кілька тисяч вони, очевидно, готові продать своїх “друзів”. Ми все ж таки, видно, хотіли десь там про себе, щоб вони виявили себе інакше. А вони виявляють, здається, цілком так, як їм наказує анонімний лист.

3 лютого

Лист до Глущенків (обох). (З огляду на те, що помічається в них зміна ставлення до нас (після ворожих виступів радвлади), що, видко, їхній інтерес примушує їх на цю зміну, ми пропонуємо на деякий час перервати наші відносини, що, розуміється, буде їм тільки на користь).
Розуміється, вони зроблять для форми спробу довести, що ми помиляємось, але настоювати не будуть і почуватимуть, напевне, задоволення. Адже це їм зміцнить їхній заробіток при торгпредстві. А за якусь пару тисяч франків хіба не можна й батька рідного продати?

9 лютого

Коха зустріла Глуща в La Coupole. Спробував вияснити відносини і проговорився, що запитував у Радченка, чи можна йому (Глущенкові) підтримувати відносини з нами. Той йому дозволив. Отже, було так, як ми й гадали: він, одержавши листа, показав йог не нам, своїм “друзям”, а начальству, щоб воно сказало, чи можна йому підтримувати відносини з цими “друзями”. Воно дозволило. Але тут “друзі” не дозволяють. Трагедія.

24 березня

Приїхала Маруся Глущенко і прийшла до нас. Конче, видно, хочуть вони повернути колишні відносини. Навіщо їм це?

25 березня

Глущі, розповідає Коха, конче прагнуть одновити наші відносини. Глущенко, мовляв, казав Марусі, що буде приходити до нас, не зважаючи на те, що ми будемо його проганяти. Така, мовляв, велика його любов до нас і спрага нас бачити. Ми щось інше думаємо з цього приводу. В кожному разі його буде попереджено про мій виступ, про статтю. Але, дійсно, чи це ж його злякає? Чи не навпаки, як каже Коха: коли він є сексот при мені, то йому треба бути в приятельских відносинах з нами, щоб бути в курсі того, що діється у нас.

14 квітня

Відновлення відносин з Глущами. Здається, відчування ними розриву відносин щиро болюче. Маруся весь час плаче і навіть у розмові з Кохою починає плакати, що з нею майже ніколи не буває і що змиває з вій фарбу, а цього жінка дуже не любить допускати, треба дійсно серйозної і невтримної туги, щоб вона не змогла втримати сліз.
Глущ поїхав у Villennes, думаючи, що я на острові, щоб говорити зо мною “по щирості”. Мене не застав уже і ввечері говорив, здається, зовсім щиро. Навіть про анонімногог листа сказав, незважаючи на попередження автора його нікому не розповідати й загрозі за це.
У нас почуття полегкости і прочищености наших відносин. Тепер вони стали певнішими і чистішими. “Нарив прорвано”. Можливо, що без цього розриву відносини псувались би, гнили і кінець кінцем кінчились би розривом.

16 квітня

У Глущів. Відновлення відносин тягне і відновлення виявів потягу.

8 червня

“Всім” що далі, то стає гірше. Тільки Глущам що далі, то краще. Що значить бути прихильним до соціялістичної влади, не будучи навіть ніяким соціялістом.

19 червня

Підозріла ласка “агента реклями” до Глуща: то дав йому білети 1-й клячи aller-retour (туди-назад) до Ніцци, то знову білети aller-retour до Берліна. Глущ дає наївне пояснення: цей агент має до нього таку симпатію, що дарує йому тисячі франків. В чому тут річ?
Тепер Глущ повернувся з Берліна, куди їздив “на опилки” Далі має білет до Ніцци. Потім, очевиднор, матиме ще. Справа, мабуть, у тому, що Глущ дає тому агентству замовлення реклами ярмарки від СРСР, а “совєти” платять так, що хабара можна дати якого хоч. Справ проста і дуже звичайна.

20 червня

Маленькому капіталистікові, друкареві Непомнящему, сподобались мої малюнки, і він запропонував мені “подарувати” йому один за 100-200 франків. Глущ йому теж “подарував”, але за видання книжок про нього. Глущ гадає, що цей тип через любов до його картин зробив цей обмін. Ні, це через те, що Глущ дав йому замовлення на каталог од СРСР. Видання його книжки було тим самим хабарем, які Глущ одержує натурою ,

21 червня

Глущ дав якомусь Князевському з Торгпредства, товаришеві Радченка (очевидно з ДПУ), українцев, мою брошуру “За яку Україну”. Хлопцеві (йому 20 років) стаття немовби дуже сподобалась (“сильна річ”), і він попрохав Глуща здобути штук 5 її, щоб надіслати в суботу з дипломатичною поштою на Україну. Для ДПУ, Політбюра і взагалі для начальства, яке нікуди далі її не пустить? Чи якимось своїм товаришам, які є теж такі, що їм стаття може “дуже сподобатись”? Він гада, що на Україні зараз же в пресі з’явиться що-небудь про мою брошуру. Навряд. Навіщо їм це? Хіба що знову будуть змушені якось реагувати на чутки та поголоски про брошуру серед партійців? Побачимо.

14 вересня

Переїзд Глущенка на Україну немовби вирішений ним остаточно. Та чи ним? Чи не начальством, яке звернуло його увагу на те, що час би, мовляв, уже й на Україну їхати, годі сидіти по буржуазних Парижах. І хоч-не-хоч мусів бідний Глущ заявити, що він з великою охотою поїхав би, але… але не має засобів на переїзд. Та начальство сказало, що на переїзд йому дадуть засобів. Отже… через тижнів 3-4 буде вже відповідь (напевне прихильна), а через місяців 6 він уже має бути на Україні.

23 вересня

Нові картини Глуща. Дійсно, він правду сам про себе сказав: нема куди далі йти. Так, мало просувається вперед: все ті самі пейзажі, ті самі фарби, та сама “нейтральність” психічна цих пейзажів. Вони не живуть, не дихають настроями, почуттями, ці пейзажі. Фарби, правда, виразніші, жвавіші, яскравіші. Ні, видно, є бажання щось найти нове, – психізм. Новий малюнок: жінка в жаху. Виразно під впливом мого. “Все, що лишилося”, це помітила й Коха. Шкода, що немає ініціативи.

1 жовтня

Перед нашим виїздом Глущі стараються бути з нами милими й уважними. Шкода, що вони навчилися бути такими так пізно. Марусина боїться переїзду в СРСР. Боїться бути там сама наодинці з Глущем, людиною без ніжності і ласки. Його безчулість і тяжкість характеру вбили в ній всяку чулість. Вона збайдужіла до всього, навіть не почуває себе жінкою, і їй здається, що вона ні в кого не може закохатися і нікого відчувати як мужчину (не відчуваючи, очевидно, вже й самого Глуща).

24 березня

Лист від Марусини. Глущ через місяців два виїжджає до СРСР, а вона поїде туди восени. Отже, Глущ не боїться сучасного антиукраїнського курсу політики. Правда, чого йому боятися: національним почуттям він не хворів і, здається, не захворіє. Здається, соціяльний інстинкт у нього майже зовсім атрофований. В кожному разі, коли вважати його малярство за слабесенький вияв соціяльного інстинкту, то він цілком підлягає інстинктові індивідуальному, і ці вияви тільки для служіння цьому інстинктові. А звідси вже походять і всі інші якості Глуща. Через це можна бути цілком певним, що його ні не зашлють нікуди за “націоналізм”, ні в концлагерь не посадять. Глущ і сам це знає і через те так сміливо й без вагання їде саме тепер і на попередження уваги не звертає. Але через це ж саме отой самий бог, Іваенище, до якого він не має побожности, ніколи не визнає його за свого улюбленого сина і за життя своє Глущ не зазнає любови Іванища. А через це він бідний і убогий, незважаючи на ласку начальства, якої, мабуть, добється.

20 квітня

Все про Глущів думаю, — сильно вразила мене їхня активність. Глущ виступає на зібраннях і докоряє революційному французькому письменникові Мальро, що в того… не все гаразд, що він — не добрий комуніст. Це — Глущ! Боже мій, це, дійсно, чуда творять большевики. Той самий Глущ, у якого атрофовано навіки соціяльний інстинкт, який абсолютно байдужий до яких-будь соціялізмів, націоналізмів і всяких інших ізмів, крім одного, той Глущ докоряє Мальро…

22 квітня

… як Глущенко, що до нього в гості ходить справжній граф (Ігнатьєв), його начальство.

18 травня

Лист від Глущів. (Картка з Бельгії. Насмілились написати. Тай ще загрожують написати довші листи з Парижа. Не бояться до нас писати. Правда, начальству трудно про це довідатися. Та все ж таки. І це вже нас тішить: не настільки, значить, ці люди заклопотані тільки своїм матеріяльно-побутовим “я”).

16 червня

Сьогодні вперше по-справжньому стало сумно за Глущами, що виїжджають. Чи побачимо коли цих людей, з якими прожито шматок життя? Що чекає їх там, куди вони їдуть? Розчаровання чи очаровання? Боюсь, що першого буде більше, ніж другого, хоч вони й невибагливі на громадські досягнення.

15 липня

Констатовано пропажу ще двох щоденників (за 1927 і 1928 рр.). Підозріння впало на Глущенка. Ніхто, крім нього, не міг цього зробити, ні одна душа до записних книг не могла підступитися. Він під час перевозу меблів був у кабінеті, одчинив стола і вкрав. Для чого? Щоб дати ГПУ?
Намір написати йому негайно листа. Написано. Але лист вийшов такий “страшний”, що, як сказала Коха, після нього треба тільки застрелитись. І це зупинило відсилку його. Але це не розв’язало питання: Глущ чи не Глущ украв ці записники? І коли так: для ГПУ чи для себе, щоб потім використовувати?

16 липня

Переконання, що Глущенко вкрав два щоденники і дві записні книжки, психічно стверджується всіма міркуваннями. Коли їх украдено, то тільки Глущенко міг їх украсти. А що він, дійсно, украв, то це доводиться тим, що він сам признався, що взяв зшиток із моїми рисунками. Про це він міг признатися, але про книжки, розуміється, не міг.

18 липня

Лист від Марусі. (Ділові, сухі каракулі про ім’я пацієнтки Кохи, яке все ж таки вона не подала. Ніякого вже повідомлення, що “Коля напишет”).
Лист Марусі остаточно нам малює моральну постать цієї людини: все ради матеріяльного інтересу, нічого вище за гроші в житті немає. Ніяких переконань, ідей, поглядів (щирих, своїх), ніяких цілей, ніяких амбіцій, ніяких друзів, — все продасть за матеріяльний інтерес і вигоду.

1 серпня

Так Глущенки й поїхали в Росію (не на Україну), не сказавши нам ні одного слова на прощання, не написавши навіть картки, — мовчки, злодійкувато. Начальство наказало? Чи власне боягузтво?